Джерело - Чемпіон.
З 1987-го по 1991-й рік Ігор Черкасов їздив з київським Динамо в закордонні відрядження заступником керівника делегації. У відвертій розмові з Максимом Розенко екс-офіцер КДБ СРСР розповів про специфіку своєї роботи з командою і нестандартні ситуації, які виникали під час поїздок.
Динамо і контрабанда
- Пане Ігоре, пам'ятаєте свій перший виїзд з Динамо?
- У грудні 1986 року керівництвом КДБ СРСР було прийнято рішення ввести до складу делегації Динамо "під дахом" інструктора спорткомітету УРСР офіцера спецслужби - для вирішення завдань "по забезпеченню безпеки гравців, тренерського складу та лікарів під час виїздів до країн головного противника". Головними противниками тоді вважалися майже всі капіталістичні країни. В січні 1987 року команду чекав виїзд на збори в німецький Руйт. Ще до виїзду в Німеччину в Києві в офісі клубу нас познайомили з Валерієм Лобановським. До цього я не був футбольним уболівальником. Знав імена зірок київського Динамо, але не більше. На матчі Динамо не ходив. В юності займався боксом, був чемпіоном Донецька і України серед товариств, виступав за "Трудові резерви". Навіть тренером з боксу в Донецьку встиг трохи попрацювати.
- У Динамо в той час було багато закордонних поїздок?
- Достатньо. У лютому 1987-го кияни грали в Монако зі Стяуа на Суперкубок Європи. Жили в готелі "Мірабо" шість днів, у мене був номер люкс напроти кімнати Лобановського. Після Монако полетіли в Ліон, потім в Іспанію, далі в Німеччину, потім до Італії. Радянські люди в основній масі тоді Польщу тільки по картинках бачили. Я ж був простим хлопцем з робітничої родини. Багато хто не міг зрозуміти, за що мені таке щастя.
- Дійсно, за що? Чому ваше керівництво не проводило ротацію, і тільки ви супроводжували київське Динамо?
- Генерали запитували у Лобановського, як там наш молодий співробітник, не підводить? Валерій Васильович міг сказати слово, і мене б моментально замінили. Охочих прийти на моє місце напевно було чимало. Але тренер зазвичай говорив, що в цій грі рахує за краще обійтися без замін. Були випадки, коли на окремі гостьові матчі збірної СРСР, яку очолював Валерій Васильович, з командою виїжджав офіцер супроводу по лінії контррозвідки з Москви. При цьому Лобановський продовжував наполягати на моїй кандидатурі. Причому аргументував своєрідно - кістяк збірної країни складають українці, хочу, щоб і офіцер супроводу був українцем. За штатним розкладом мене знімали з поїздки. Але в останній момент Валерій Васильович дзвонив: "Збирай сумку, їдеш з нами". У нас був повний робочий і людський контакт.
- Чим заслужили таке ставлення Лобановського?
- Не завжди поводився по інструкції. Наприклад, коли дізнався, що одного з гравців Динамо намагаються втягнути в авантюру - футболіст повинен був провести контрабанду - серйозно поговорив з ним, він від цієї ідеї відмовився. В результаті контрабандну акцію запобігли, і про це знали тільки я і Лобановський. Своє керівництво не поставив до відома, вважаючи, що це не було справою державної важливості.
Яремчук і мати
- Як часто під час поїздок з Динамо виникали нестандартні ситуації?
- Кілька історій можу згадати. На зборі в Руйті до мене підійшов Анатолій Пузач. Він перед відбоєм перевіряв наявність гравців в номерах. Зауважив, що кожен вечір з 19:00 до 22:30 з бази кудись йде Яремчук. На всі запитання, де він проводить час, тільки крутить головою. Ситуація, насправді, могла бути серйозною. Яремчук вже був зіркою радянського футболу - небезуспішно грав за збірну. Раптом якийсь із клубів Західної Європи запропонував Вані контракт? Може, вони вже навіть розробили план втечі? Не додавав настрою і той факт, що поряд з нашої тренувальною базою знаходиться база НАТО.
- Вирішили самостійно розслідувати зникнення Яремчука?
- Після тренування викликав Івана до себе в номер - з дозволу Лобановського. У розмові зі мною Ваня вже відпиратися не став. У гравця була слабкість до жіночої статі. Виявилося, поряд проходили перекваліфікацію кадрів молоді тренери з ручного м'яча. Жіноча команда щовечора проводила тренування. Ваня приходив в зал і з дозволу тренера, лежачи на матах, дивився це заняття від початку до кінця. Після чого йшов у номер. Я, звичайно ж, провів дослідування, яке повністю підтвердило слова Івана. Напруга спала, доповів про все Лобановському.
- Більш серйозні ситуації виникали?
- Ще в кінці зборів в Руйті в 1989 році імпресаріо запропонував нам організувати виставкову гру зі збірною Ізраїлю. На Землі Обітованній. Переліт, розміщення - все за рахунок приймаючої сторони. Лобановський погодився - гра в південній країні органічно вписувалася в програму підготовки до нового сезону. Ось тільки на той момент у СРСР не було дипломатичних відносин з Ізраїлем - все міжнародні контакти велися через консульську групу, яка знаходилася при фінському посольстві. Коли ми зателефонували до Києва і розповіли про свої плани, нам неофіційно порекомендували не робити дурниць і повертатися додому. Мовляв, за таке самоуправство багатьом ризикуємо. Мені вже почала малювалася картина, як по поверненню додому колеги в аеропорту зустрічають мене і я їду на службовій машині в іншу сторону, ніж вся делегація. Довелося поділитися своїми сумнівами з Валерієм Васильовичем.
- Якою була відповідь Лобановського?
- Запропонував організувати телеграму з міжнародного відділу ЦК КПРС, яка дозволяла нам виїзд, причому з побажаннями перемоги. Добу ми чекали відповіді з Москви. І дочекалися. Мені ця телеграма дуже допомогла. Вже після повернення з Тель-Авіва до Києва дізнався, що дехто з керівників шукав привід, щоб усунути мене від роботи з Динамо. Ось тут якраз телеграма і зіграла свою роль - її копії лягли і на стіл КДБ. А з таким документом в той час було складно боротися.
- Тим більше, повернулися з Ізраїлю з перемогою.
- Обіграли господарів 4:0. Враження були неоднозначні. Вже по виходу з трапа літака побачили два БТР з кулеметами. Після мирної Європи - дивовижне видовище. Наш багаж перевіряли дуже ретельно, з собаками. На стадіоні імені Бен-Гуріона був аншлаг - прийшли 25 тисяч глядачів. Здавалося, цілі трибуни займали емігранти з СРСР, які під час матчу скандували: "Динамо - чемпіон!".
- Після матчу був банкет?
- Вечеря в ресторані "Берізка". Як видовища був обіцяний "танець живота". У розпал вечері з'явилася танцівниця, яка трохи відрізнялась своїм виглядом від наших уявлень про таке ... Присвятила нам більше двох годин. Підходила до столиків, зазивала гравців і тренерів приєднатися до неї. З одного з столів піднялися двоє гравців. Один вирвався на середину танцполу і допомагав танцівниці, вміло повторюючи її рухи. За ним пішов і другий футболіст ...
- Валерій Васильович здивувався такій розкутості підопічних?
- Він попросив Веремєєва дізнатися в чому справа. З'ясувалося, що через шеф-кухаря і обслуговуючий персонал в замовлений томатний сік футболістам додавали трохи горілки.
Темношкірі дівчата без партквитків
- На міжнародний турнір в Лос-Анджелес Динамо вирушило, погодивши цей момент зі спорткомітетом СРСР?
- Так. У турнірі також брали участь французьке Бордо, німецький Кельн і мексиканська Гвадалахара. Після 22-денного (!) збору в Руйті ми прилетіли в Бордо і вже звідти з французькою командою вилетіли в Лос-Анджелес. Динамо тоді становило кістяк збірної СРСР і фактично готувалося до чемпіонату Європи-1988. Турнір команда виграла, в першому матчі обіграли Кельн 3:0. На наступний день нас запросив до себе додому екс-киянин Семен Кац, який разом з сім'єю емігрував з Радянського Союзу до Лос-Анджелесу у 70-ті. Всіх нас вразили розміри його будинку, відкритий басейн на галявині перед особняком. Після вечері Семен запропонував відправитися в ресторан "Отаман". Лобановський відкланявся - наступного дня Динамо грало в фіналі з Бордо, яке в першому матчі обіграла Гвадалахару. Побажав нам "бути на висоті".
- Вийшло?
- Причому дуже органічно. До "Отамана" дісталися о другій годині ночі. Я звернув увагу на офіціантів - вони були одягнені в російські косоворотки, хромові чобітки, з рушниками через руку. Було відчуття, що тут ожили герої книг про царську Росію або "білої еміграції".
- Що було далі?
- Співак в білому костюмі з невеликою борідкою співав російською мовою. Це був Михайло Шуфутинський, який тоді був відомий у вузьких колах. Виконавши пісню, як "неможливий Київ без Подолу", Шуфутинський оголосив, що радий вітати справжніх киян - делегацію київського Динамо. Емігрантська публіка нас відразу оточила, почалися тости. У розпал веселощів до Пузача підійшов один їх емігрантів, зняв з себе золотий Rolex і зі словами "Ви були моїм улюбленим футболістам", подарував його Анатолію Кириловичу. Паралельно нам всім запропонували піднятися на другий поверх. Сказали, що там нас чекають дивовижні темношкірі дівчата. Мовляв, все вже сплачено, це наш подарунок для київського Динамо, за яке ми всі щиро вболіваємо.
- Приваблива перспектива.
- А який би був резонанс, якби про цю розважальної акцію інформація просочилася в пресу?! Я швидко прокручував в голові варіанти, як вийти з цього делікатного становища з найменшими втратами. Несподівано виручив Пузач. Анатолій Кирилович сказав, що, напевно, із задоволенням би з темношкірими дівчатам поспілкувалися. Але перед від'їздом в США на партзборах ми домовилися, що спілкуватися будемо тільки з жінками, які близькі нам в ідеологічному плані. А ці дівчата навряд чи мають партквитки. Відповідь викликав вибух сміху, і питання відпало саме по собі.
Без образливого підтексту
- Лобановський не дозволяв собі жартів з приводу вашої приналежності до спецслужб?
- Трохи жартував наді мною разом з Пузачем. Після збору в Руйті в 1987 році команда на автобусі відправилися до Швейцарії для участі в турнірах, які проходили в Лозанні і Люцерні. Валерій Васильович і Анатолій Кирилович згадували телефільм "Сімнадцять миттєвостей весни", цікавилися, чи знаю я, в якому місці Штірліц відправляв пастора Шлага на лижах до Швейцарії. Але ці жарти сприймалося весело, без будь-якого образливого підтексту.
- Коли пішли з органів?
- Мені вистачило кілька місяців після ГКЧП, щоб проаналізувати ситуацію. Пощастило - просто так з органів за власним бажанням зазвичай не звільняли. Перший президент Федерації футболу України Віктор Банников написав листа моєму керівництву. Мовляв, у зв'язку зі створенням ФФУ просимо відрядити вашого співробітника Черкасова Ігоря Федоровича на роботу в одну з команд майстрів вищої ліги України. Команду не вказали. Але я знав, що піду в Динамо. Лобановський мені якось сказав: "Якщо у тебе на службі справи підуть погано, йди до нас". І я ще з Динамо трохи попрацював начальником управління безпеки. Потім запропонували роботу у Відні. Півтора року відпрацював в Австрії і повернувся до Києва. І далі вже працював на відповідальній посаді в одній з найбільших газових структур країни. Там зумів стати фінансово незалежною людиною.
- Тепер можете жити як офіцер ФБР на пенсії?
- До речі, вони дуже непогано живуть. Пенсії у них залежать від чину і вислуги років. Але багато хто отримує і по 10 тисяч доларів. Але, рахую, що правильно зробив, коли прийняв рішення піти в бізнес. Гроші не вкрав, нікого не зрадив. А в футбол ще повернувся - працював начальником команди в національній збірній України, коли жовто-синіх тренував Олег Блохін. Але це вже інша історія.
Як рятували Озерова
"У рамках чвертьфіналу Кубку європейських чемпіонів розіграшу 1986/87 Динамо зустрічалося з турецьким Бешикташем, - згадує Ігор Федорович. - Перший матч повинні були провести в Стамбулі. Вже прилетіли до Туреччини, розмістилися в "Сюрмелі-готель". Але на наступний ранок на цю південну країну обрушився небувалий снігопад. Аеропорт закрили, машини не їздили, наш готель перекрили. У штаб-квартирі УЄФА прийняли рішення перенести гру. Боролися зі стихією чотири доби. На другий день після обіду Лобановський викликав мене з тренерським штабом в номер. Повідомив, що акредитований на матч Микола Озеров дзвонив Володимиру Веремєєву, зізнався, що знаходиться в тяжкому становищі. Спорткомітет СРСР виділив йому відрядження на три доби. Сьогодні закінчувався його термін проживання в готелі, гроші теж закінчуються, і він просить допомоги у Динамо. І підсумував: "Потрібно подумати, як виручити Озерова". А до мене напередодні приїжджали колеги, що працюють в Туреччині - у них на машині були ланцюги на колесах. Я подзвонив, попросив забрати легендарного коментатора з його готелю. Через годину Озеров вже був у нас. Організували йому номер, ввечері Микола Миколайович на спільній вечері вже перебував у прекрасному настрої, розповідав цікаві історії. Погода нормалізувалася тільки через три дні".
Особиста справа
Черкасов Ігор Федорович. Народився 24 жовтня 1958 року в Донецьку
У 1979 році з відзнакою закінчив Київський державний інститут фізичної культури. У 1981-1992 роках - на оперативній роботі в органах КДБ. Військове звання - майор. У 2003-2008 і 2011-2012 працював начальником команди національної збірної України.
Nenhum comentário:
Postar um comentário