Бразилець Данило Сильва провів у «Динамо» сім років, ставши за цей час рекордсменом серед своїх співвітчизників за зіграними за нашу команду матчів. В інтерв'ю офіційному сайту клубу захисник згадав період виступів у Києві, яке стало для нього рідним, найбільш вражаючі моменти та назвав себе відданим уболівальником «Динамо».
- Ти залишив «Динамо» у 2017-му після семи років, проведених у нашому клубі. Чи можна назвати «Динамо» рідним для тебе?
- Без сумнівів, виступи за «Динамо» – це найкращий момент у моїй кар'єрі. Я виступав на високому рівні, боровся за найвищі місця в Україні, успішно з командою виступав у єврокубках, протистояв найсильнішим футболістам світу. В Україні я виграв усе, що можна було – ставав чемпіоном, завойовував Кубок та Суперкубок країни. Тому період виступів за «Динамо» я згадую виключно з теплотою в серці й, дійсно, можу назвати команду рідною для себе.
- Якщо повернутися у 2010 рік, коли ти переходив до «Динамо», які страхи були при переїзді до Києва?
- У футбольному плані нічого не боявся. Перед переходом до «Динамо» я виступав у Бразилії за «Інтернасьональ», який також боровся за найвищі місця. І амбіції киян бути завжди на вершині цілком збігалися з моїми. В іншому ж були невеликі побоювання, але не страх, з приводу мовного бар'єру та холодної зими. У підсумку я прийняв цей виклик для себе й анітрохи не шкодую про своє рішення.
- Який найбільш пам'ятний момент для тебе за час виступів у «Динамо»?
- Можу виділити чемпіонство за підсумками сезону 2014/2015 рр., коли ми не програли жодного матчу (20 перемог та 6 нічиїх – прим.) у чемпіонаті та вперше за п'ять років завоювали золоті нагороди, вихід до плей-оф Ліги чемпіонів, коли в групі з «Челсі», «Порту» та «Маккабі» ми посіли друге місце, а також перемогу над «Евертоном» в Києві з рахунком 5:2 у Лізі Європи. Емоції від заповненого «Олімпійського», як уболівальники раділи кожному голу у ворота суперників, як підтримували нас, просто не передати словами.
- Бетао, згадуючи виступи за «Динамо», назвав виїзний матч із БАТЕ в Мінську за температури мінус 18 градусів найважчим за час виступів за нашу команду. Ти якийсь матч можеш відзначити в даному контексті?
- Я назву матч із турецьким «Бешикташем» (4:0 – прим.) у Лізі Європи в лютому 2011-го, коли ми в Києві грали за мінус 17. Було дуже складно.
- До речі, на той матч із БАТЕ ти не поїхав, залишившись у Києві...
- Так, я пропускав його через травму. Загалом, за всі сім років, проведені в «Динамо», я не потрапляв до заявки на гру лише в тому випадку, якщо у мене було пошкодження.
- Ти грав у «Динамо» за різних тренерів – Сьоміна, Газзаєва, Лужного, Блохіна, Реброва. Твоя роль на полі за кожного тренера якось змінювалася?
- Переважно, ні. Лише за Сергія Реброва я іноді займав позицію центрального захисника, але коли повертався на свою рідну на фланзі, то завжди від мене вимагали забігів по флангу та гострих передач у район штрафного майданчика. А ось при стандартах я переважно залишався на підстраховці, щоб не пропустити швидку контратаку на наші ворота, тому в мене й лише три забиті м'ячі за час виступів у «Динамо».
- У 2016 році ти отримав травму коліна, через яку пропустив сім місяців. Це була найсерйозніша травма у твоїй кар'єрі?
- Безумовно. Більше того, це була лише друга операція за час виступів у футболі – перша, незначна, була ще в 2005-му, коли виступав за «Метростарз». Вдячний Богу, що оберігав мене від серйозних травм, і мені лише одного разу за кар'єру довелося пропустити такий тривалий час.
- Ти зіграв за «Динамо» більше 200 матчів у всіх турнірах – більше за всіх серед усіх бразильців, які виступали за нашу команду. Чи є з цього приводу гордість?
- Нещодавно я підрахував, що зіграв 222 матчі за «Динамо». І можу з упевненістю сказати, що в кожній грі я віддавався – як фізично, так і ментально – на сто відсотків. Ось це для мене справді привід для гордості, що за сім років, проведених у Києві, мені ніхто не зможе дорікнути в тому, що я грав абияк та незаслужено займав чиєсь місце на полі.
- Будучи гравцем «Динамо», ти неодноразово казав, що готовий виступати за збірну України. Були конкретні пропозиції про зміну громадянства?
- Коли ще тренером збірної був Олег Блохін, був предметний інтерес. Але на той момент я ще не провів в Україні п'ять років, тому й питання натуралізації не стояло. Надалі же, вже коли формально я міг стати українцем, то все так і залишилося на рівні розмов – на мене ніхто з Федерації футболу України не виходив.
- Вдається стежити за матчами «Динамо» після від'їзду з Києва?
- Якщо вдається, то обов'язково дивлюся матч у прямому ефірі. Якщо ж немає такої можливості, то обов'язково дивлюся потім результат в Інтернеті – у першу чергу, як зіграло «Динамо», а потім уже інші мої колишні команди. Я – відданий уболівальник «Динамо», і щиро радію перемогам команди та переживаю через поразки.
- З ким із колишніх партнерів по «Динамо» продовжуєш спілкуватися?
- У першу чергу, зі своїми співвітчизниками та португаломовними хлопцями – Дерлісом Гонсалесом, Антунешем, Велозу, Леандро Алмейдою, Бетао. З українців спілкуємося з Рибалкою, Ярмолою. Дуже радий за Циганкова та Бурду, які заграли в основному складі «Динамо», – прекрасні футболісти та хлопці по життю.
Далі буде…
Юрій Вишневський
Nenhum comentário:
Postar um comentário